Соціального педагога

Соціальний педагог

 

 

Підготовка дитини до відвідування дитячого садка

 

Шановні батьки! У Вас і вашої дитини починається нове життя. Для того, щоб дитина почала це нове життя із впевненістю, була щасливою і комунікативною, ми пропонуємо декілька рекомендацій:

•Впевніться в тому, що дитячий садок необхідний для вашої сім’ї саме зараз. Дитина відчуває, якщо батьки сумніваються, і будь-які їх сумніви використовують для того, щоб протистояти розлуці з вами. Легше і швидше звикають до нових умов діти, у батьків яких не має альтернативи дитячому садочку.

•Розкажіть дитині, що таке дитячий садочок і чому ви хочете, щоб вона як і всі інші діти, відвідувала його. Зміст бесіди залежить від віку дитини. Наприклад, бесіда може бути такою: «Дитячий садок – це гарний будинок, куди батьки приводять своїх дітей. Я хочу, щоб ти познайомився і подружився з іншими дітьми і дорослими. В дитячому садку маленькі столики і стільці, маленькі ліжечка, маленькі умивальники, шафки і багато цікавих іграшок. Діти там їдять, гуляють, граються. Я дуже хочу піти на роботу, мені це цікаво. І я дуже хочу, щоб ти пішов у дитячий садок, щоб тобі також було цікаво. Зранку я відведу тебе туди, а ввечері заберу додому. Ти мені розкажеш як пройшов твій день, а я тобі розкажу, що у мене було цікавого на роботі. Більшість батьків хотіли б віддати в дитячий садок свою дитину. Тобі пощастило, що ти будеш туди ходити.

•Проходячи повз дитячий садок, з радісною інтонацією нагадуйте дитині як їй пощастило. Розповідайте рідним і знайомим в присутності дитини про свою вдачу, про те, що ви пишаєтесь своїм сином (дочкою) – адже його (її) прийняли в дитячий садок.

•Познайомте дитину з режимом дня в дитячому садочку. Якщо розповідь буде якомога детальнішою і якнайчастіше ви будете повторювати, тим спокійніше дитина прийме нові правила. Запитуйте, куди вона буде складати свої речі після прогулянки, як дитина засвоїла послідовність режимних моментів у ДНЗ. Дітей лякає невідоме, незрозуміле, але коли вони бачать, що очікувана подія відбувається так, як було обіцяно, то відчуває себе більш впевненою. Максимально уподібнюйте домашній режим до режиму дитячого садка.

•Формуйте у дитини навички самообслуговування і особистої гігієни. Поговоріть з нею про можливі труднощі, поясніть до кого можна звернутись по допомогу і як вона повинна це зробити. Наприклад, якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи: „Я хочу пити, і Людмила Миколаївна наллє тобі води. Якщо захочеш в туалет скажи про це. Спробуйте пограти в усі ці ситуації вдома. Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде так як вона захоче. Поясніть, що в групі багато дітей, тому вихователь, наприклад не зможе одягти одразу усіх, прийдеться трохи зачекати.

•Навчайте дітей знайомитись з іншими дітьми, звертатись до них по імені, просити, а не забирати іграшки, пропонувати свої.

•Познайомтеся з іншими батьками, їх дітьми. В їх присутності називайте цих дітей по імені. Розмовляйте вдома про нових знайомих – Олену, Олександра та ін. Заохочуйте дитину звертатись за допомогою і підтримкою до інших людей у вашій присутності.

•Чим кращі ваші стосунки з вихователями, іншими батьками та їх дітьми, тим легше буде звикнути вашій дитині до нових умов.

•В присутності дітей не давайте критичних зауважень до працівників дитячого садка.

•Розробіть разом з дитиною нескладну систему знаків прощання, і вона буде легше відпускати вас.

•Пам’ятайте, що звикання дитини до дитячого садка може відбуватись не один місяць.

Будьте терплячими!

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З ПІДТРИМКИ ПОЗИТИВНОЇ САМООЦІНКИ У ДИТИНИ

Дитині потрібно, щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали, щоб вона була комусь потрібна і близька, щоб у неї був успіх у справах, навчанні, щоб вона могла реалізувати власні здібності, вдосконалюватися, поважати себе. Основа самооцінки дитини закладається в залежності від того, як із нею поводяться батьки. Якщо вони розуміють і приймають її, терпляче ставляться до її недоліків і промахів, вона виростає з позитивним ставленням до себе. Якщо дитину постійно «виховують», критикують і муштрують, самооцінка її виявляється низькою, хибною.

Загальний закон тут простий: у дитинстві ми дізнаємось про себе лише зі слів та ставлення до нас рідних. Образ дитини будується зовні, рано чи пізно вона починає бачити себе такою, якою її бачать інші. Кожним зверненням до дитини – словом, вчинком, інтонацією, жестом, виглядом і навіть мовчанням – ми сповіщаємо їй не лише про себе, але й завжди про неї, а часто саме про неї.

Від знаків любові й визнання у дитини складається відчуття: «Зі мною все гаразд», «я – добрий». А від засудження, невдоволення, критики – відчуття: «зі мною щось негаразд», «я – поганий». Покарання, а тим більше саме покарання, лише заглиблює відчуття неблагополуччя й нещастя. Як наслідок дитина, врешті-решт, може дійти висновку: «Поганий, то й нехай! І буду поганим!» Це – виклик, за яким приховується гіркота відчаю.

Щоб не допустити глибокого розладу дитини із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку, відчуття самостійності. Це можна зробити, керуючись наступними принципами:

• Безумовно приймати дитину такою, якою вона є.

• Активно співчувати її потребам і хвилюванням.

• Бути разом із нею (читати, поділяти захоплення, відпочивати).

• Не втручатися в ті її заняття, з якими вона справляється самостійно.

• Допомагати, коли просить.

• Підтримувати успіхи.

• Довіряти їй свої почуття.

• Конструктивно вирішувати конфлікти.

• Використовувати в повсякденному спілкуванні фрази: «Мені добре з тобою», «Мені подобається, як ти…», «Ти, звичайно, впораєшся», «як добре, що ти у нас є».

• Бути міцними й послідовними. Діти – тонкі психологи. Вони чудово відчувають слабкості дорослих. Тому, не дивлячись на вашу готовність до компромісу, син або донька мають знати, що батьківський авторитет непорушний. Якщо ж дорослі демонструють підлітку власну невитриманість, істеричність, непослідовність, важко чекати від нього доброї поведінки.

 

Тілесні покарання – хибний спосіб виховання

Караючи дитину «під гарячу руку» ви демонструєте гірше володіння собою, аніж вимагаєте цього від дитини, роблячи це не для виправлення дитини, а щоб розрядити нервову напругу.

Слід пам’ятати, що ми не можемо дати дітям більше, ніж маємо самі.

• Показуючи при дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте їм поганий приклад.

• Тілесні покарання вимагають від батьків менше розуму та здібностей, ніж будь-які виховні заходи.

• Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розуміти та приймати закони моралі.

• Ляпаси можуть лише утвердити, але не змінити поведінку дитини.

• Задача дисциплінарної техніки – змінити бажання дитини, а не лише її поведінку.

• Покарання примушують дитину побоюватись втратити батьківську любов. Вона почуває себе знедоленою та починає ревнувати до брата чи сестри.

• У покараної дитини може виникнути вороже почуття до батьків. І щойно в ній поєднаються два почуття – любов та ненависть, як зразу виникає внутрішньо особистісний конфлікт.

• Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я.

• Говоріть з дитиною так, щоб не залишалось жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турботою за неї, а не бажанням відмахнутися, образити.

• Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехні, штучності діти помічають дуже добре.

• Не забувайте поділитись зі своїми дітьми досягненнями й невдачами, тоді вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.

При можливості доцільно замініть покарання на:

1. терпіння;

2. пояснення (поясніть дитині, чому її поведінка неправильна, при цьому будьте по-можливості стислі);

3. відволікання (постарайтесь запропонувати вашій дитині щось більш привабливе, аніж те, що їй заманулося);

4. заохочування (це більш ефективно, ніж покарання).